Книги – моя життєдайна сила! (гостьовий пост)

За вікном на всю буяє весна, а яскраве сонце просто змушує щось змінювати у собі, у своїй бібліотеці. І хай це буде не лише бібліотека, у якій ви працюєте, але й власна - домашня. 

Саме як приклад формування, упорядкування та поповнення домашньої бібліотеки, у даному пості пропоную вам історію з життя одного українського книгомана. Сподіваюсь, вам буде цікавий неповторний рецепт захоплення читанням від Олени Горобець.

На правах гостьового посту ініціативи "Автопрокат". :)

Я довго думала над тим, з чого краще розпочати мою історію…

Напевно, найбільш точно моє ставлення до книг передасть Томас Карлейл(ь), який в одному із свої листів товаришу писав: «Кроме одного-двух людей, в моем окружении нет никого, кем бы я очень дорожил: но книги всегда в моем распоряжении». 

Зараз мені 24 роки. Моя домашня бібліотека налічує близько 600 примірників, з яких 500 куплені особисто. А нещодавно я почала вести книжковий блог, у якому розповідаю про цікаві новинки на видавничому ринку та про прочитані книги, наповнення такого щоденника приносить мені неймовірне задоволення!

Логічним з вашого боку, мабуть, буде запитання, з чого ж усе це почалося? Та як усе почалося я… навіть не пам’ятаю! 

В дитинстві у мене була забавка – я любила «гратися» книгами, розміщуючи їх на полицях «за зростом», «за алфавітом», «за кольоровою гаммою». В дитячій бібліотеці рідного міста я була в числі найкращих читачів, так як бігала туди майже щодня, а це й не дивно, адже дитячі книги досить тоненькі, тому я їх умудрялась прочитувати за один вечір! Проте настільною книгою мого дитинства була чудова історія Всеволода Нестайка «Незвичайні пригоди в лісовій школі» - весела, сповнена добра розповідь, чіткі уривки з якої й досі зберігаються у моїй пам’яті. Впевнена, ця казка буде першою, яку читатиму в майбутньому власним дітям.

Щодо професії, обрала я її абсолютно випадково, але надзвичайно вдало.

Фанатичне захоплення читанням в моєму житті, як не дивно це пролунає, просто ЗОБОВ’ЯЗАНЕ було з’явитися. Річ у тім, що під час навчання в Тульчинському училищі культури у мене викладали три, умовно скажімо, види літератури: дитячу, українську та зарубіжну, тобто три дисципліни на тиждень і, відповідно, три прочитані за тиждень книги! Спочатку було надзвичайно важко, але після закінчення навчання я ще дуже довго тримала такий рівень читання, що з часом перейшло у приємну звичку. Звісно, коли розпочалося навчання в університеті, я була вимушена читати менше, бо часу просто не вистачало (одвічна проблема!). 

Ось так рік за роком у мене назбиралася вищезгадана кількість книг, яка є предметом моєї гордості і про яку я хочу розповісти.

Доречно буде розпочати з класики, яка займає почесне місце в моїй колекції і складає близько 50 примірників книг. Особисто для мене класичні літературні твори – це супутники на все життя. Частенько я звертаюся за порадою Михайла Булгакова, Вільяма Шекспіра, О’Генрі, Лева Толстого, Андре Моруа, Френсіса Фіцжеральда, а якщо ж у мене виникають непорозуміння в особистому житті, я влаштовую дівич-вечір з Джейн Остін, Анною та Шарлотою Бронте, Колін Маккалоу та Ольгою Кобилянською. Полюбляю влаштовувати посиденьки з «гуру» безмежної думки: Максимом Горьким, Фрідріхом Шиллером, Оноре де Бальзаком, Стендалем, Панасом Мирним, Федором Достоєвським, Олександром Дюма. А коли душа прагне чогось невизначеного, в такі моменти я берусь до розслідувань разом із Артуром К. Дойлом, Агатою Крісті та Едгаром А. По. Ох, які ж хитросплетіння ми розв’язували! 

Так склалося, що я люблю не лише художню літературу, а й біографічну. Ось поважно стоять книги про художницю Фріду Кало, імператрицю Катерину Велику, співачку Едіт Піаф, сім’ю благодійників Терещенків, маршала Перемоги Георгія Жукова, письменників Дена Брауна та Агату Крісті, Римського Папу Іонна Павла II, династію олігархічного сімейства Медічі. Також моя біографічна серія представлена збірниками «100 великих женщин», «Великие писатели», «Любви все звания покорны», двотомником Діани Дюкре «В постеле с тираном», дослідженнями Лариси Васильєвої «Кремлевские жены».

Є таке відоме всім прислів’я: «скажи мені хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти», те ж саме можна сказати про домашні бібліотеки та їх власників. Зазирніть у книжкові шафи і вони вам розкажуть таке… 

Вивчаючи мою бібліотеку, ви знайдете й видання про мистецтво. Перше, що привертає увагу – це альбоми, які присвячені творчості Ван Гога та Клода Моне. На одній полиці з художниками знаходяться альбоми, які допомогли мені познайомитися з неповторними класичними картинами, що знаходяться в музеях Ватикану, Кремля, Дрезденської галереї та Ермітажу. Помічницею у вивченні сфери мистецтва стала книга Лева Любимова «Искусство Западной Европы», яка розкрила для мене неймовірно чарівний світ мистецтва Середніх часів та періоду Відродження в Італії.

Поряд з іншими, не хочеться оминути чудові серії книг, які я читала із захопленням. Так і зараз у моїй бібліотеці зберігаються книги серії «Великие и легендарные», видавництва «Клуб сімейного дозвілля». Серія складається з восьми книг, які розповідають нам, читачам, про «100 могущественных королей, царей, императоров», «100 захватывающих историй любви», «100 загадок древнего мира» та багато чого іншого. Наступна серія з моєї книжкової полиці – «Історичні романи-фаворити», яка представлена романами Валентина Пікуля. Справжньою знахідкою стала для мене серія книг про Енн, письменниці Люсі-Мод Монтгомері від видавництва «Урбіно». Ці книги, хоч вони й дитячі, дарують справжнє моральне та естетичне задоволення для нас – дорослих!

Старожилами моєї бібліотеки є три книги: перша – це «Акушерство» (авторства М. П. Рудюка, М. С. Філіпповича та А. І. Михальчука), книга, яка була видана у 1967 р. та дісталася мені в спадок від бабусі; друга – роман японського письменника Такео Арісіма «Жінка», виданий у 1970 р.; третя – це репринтне видання 1912 р., яке було перевидане у 1988 р. – збірка віршів Анни Ахматової «Вечеръ». 

Ще за часів мого навчання в університеті, я захоплювалась творчістю української письменниці Лади Лузіної. Саме з її допомогою знайомилася з дорослим жіночим життям, зачитуючись її збірками «Замуж в 30 лет», «Секс и город Киев», «Я – ведьма» та ін., і саме вони певним чином сформували мою жіночу свідомість, про що я не шкодую.

У минулому році я відкрила для себе неймовірно щирого у книгах (сподіваюсь, що і в житті також) українського письменника Володимира Лиса. Його «Століття Якова» та «Соло для Соломії» змушували мене не спати до пізньої ночі. Зараз ці книги стоять у мене на полиці зі своїми авторськими родичами – «Камінь посеред саду», «Іван і Чорна пантера», «Країна гіркої ніжності».

Захоплююсь і романами Дена Брауна. Тому з прочитаного вишикувались його найзнаменитіші романи – «Янголи і демони», «Втрачений символ», «Інферно», а от найзнаменитіший «Код да Вінчі» я собі так і не придбала, хоча також читала. Знаю, що в книгах Брауна багато неточностей та вигадки, але усім тим, хто його за це так «смачно» критикує, мені хочеться нагадати, що ще нікому так ефектно не вдалося затягнути читача у лабети книжкових перепитій, як неймовірно талановитому Дену Брауну і ще ніхто не «розгромив» Ватикан так уміло, як це зробив ТОЙ САМИЙ Ден Браун. 

Зберігаються у моїй бібліотеці романи Стівена Кінга – «11/22/63» та «Містер Мерседес». Не знаю чому, але Стівен мене до себе, точніше до своїх книг, не підпускає. Я не змогла прочитати жодної його книги, хоча й уперто розпочинала! 

Я, як книголюб та фанат книг, обожнюю книги про книги та про читання. Саме тому на моїй полиці є місце «Книжці про читання» Юстини Соболевської, «Навіщо читати» Шарля Данціга та збірці «Корабли мысли». Саме ці книги, які написані з таким трепетом та любов’ю до літературного слова, надихають мене до нових читацьких звершень! Ще одне видання, яке перечитали, за моїми рекомендаціями, усі друзі та знайомі – роман Діани Сеттерфілд «Тринадцята легенда». Напевно, так писати про книги, як написані вищезгадані видання, можуть лише ті письменники, які дійсно їх ОБОЖНЮЮТЬ!

Зберігаються на моїх полицях книги Пауло Коельйо. Раніше я була від нього у захваті, але з плином часу його романи перестали на мене справляти враження, а останнє видання «Адюльтер» викликало навіть розчарування. А от «Імперію янголів» Бернара Вербера я до сьогодні раджу своїм друзям для прочитання. Незрозумілі та суперечливі стосунки у мене склалися з Сердаром Озканом. Над його книгою «Серце троянди» я проридала від першої до останньої сторінки, а от наступна його книга «Ключ життя» взагалі не викликала у мене жодних емоцій. 

Є в моїй бібліотеці і книга Еріки Л. Джеймс «50 відтінків сірого», але лише перша частина, бо, як жартувала у своєму блозі, я зрозуміла, що в кінці трилогії буде весілля, тому вона стала мені не цікава.

Неможливо детально написати про всі книги, що зберігаються на полицях моєї бібліотеки, хоча, напевно, і можна, але навряд чи хтось тоді схоче цю статтю читати, адже місця вона займе на усі полоси якогось періодичного видання!

Тому доцільно буде, на завершення, розповісти про останні книги, які я придбала до своєї маленької домашньої книгозбірні. Це досить популярні, на сьогодні, романи Ренсома Ріггза «Дім дивних дітей» та «Втеча з дому дивних дітей». Після перегляду чудового фільму «Лекарь», я вирішила поповнити свою бібліотеку романом Ноя Гордона «Лекарь. Ученик Авиценны». Поки що я ці книги не читала, але маю надію, що найближчим часом обов’язково до них доберусь!

І вже дійсно наостанок повинна зізнатися у ще одній своїй палкій пристрасті – котах. Тому на моїх книжкових полицях знайшлося місце і для чудово оформленої мальовничої енциклопедії, кожну сторінку якої прикрашають фото цих таємничих та захоплюючих уяву створінь.

У цій статті я намагалася познайомити вас, читачі, із своїм предметом гордості – бібліотекою. 

І, на завершення, мені хочеться мовити словами Джона Мільтона, який стверджував: «…книгу нельзя считать неодушевленной вещью, в ней сокрыты жизненные силы, способные проявить себя в той мере, в какой эту способность обнаруживает создавший ее гений – нет, более того, – в ней, как в фиале, хранится чистый и крепкий раствор того живого интеллекта, который вскормил его…». 

 Олена Горобець,

член Молодіжної секції УБА,

м.Київ

В статті використані фото з архіву автора.