Чим довше живу в Швейцарії, тим більше відчуваю, наскільки іноді іноземці (не лише швейцарці, які прожили тут усе своє свідоме життя, але й ті, що приїхали колись сюди з різних країн Європи, Америки та Азії) нас добре розуміють і відчувають.
Це не завжди допомагає у повсякденних проблемах чи, скажімо, у бюрократичній рутині 😁, але це надзвичайно приємно та таки трохи додає оптимізму й сил, коли... а таке іноді буває.. ти майже на нулі.
Я не так, щоб зараз все цілком на нулі, але мушу зізнатися, що енергетичний запас та той самий запал, який традиційно роками з'являвся у мене наприкінці літа- восени та надихав на великі справи, таки наразі трохи просів. Мабуть вже старію або, як видав нещодавно мій коханий: "Зі стратегією у тебе завжди все було круто. Тактика трохи підводить" 🤣Цілком погоджуюсь. Є великі стратеги, а є неперевершені реалісти, тобто тактики. Кожному своє).
Але досить рефлексій. Хочу поділитися кількома побажаннями з нагоди сьогоднішнього свята, які надіслали саме іноземці та які надихають мене сьогодні. Залишаю їх мовою оригіналу, т.я. переклад іноді трохи спотворює та не передає всіх змістовно-чуттєвих нюансів:
"Ja, wir fühlen uns heute, am 35. Jahrestag der ukrainischen Unabhängigkeit ganz besonders mit euch verbunden 🌈. Möget ihr die Hoffnung auf eine gute Zukunft für euch und für eurer Land nicht verlieren! Wir haben grosse Freude, ein Stück eures Weges in der Schweiz mit euch zu gehen. Ihr könnt auf uns zählen! Von ❤️en, Carola."
"Ihr Lieben alle, heute am 35. Jahrestag der Ukrainischen Unabhängigkeit sind unsere Gedanken und Hoffnungen bei euch.
Euch allen viel Zuversicht und Freude auf Euerem Weg. Herzlich, Angelika."
"Ви можете на нас розраховувати", "не втратити надію на щасливе майбутнє для вашої країни"... Це, мабуть, зараз для всіх нас насправді найважче та найважливіше, чи не так?
Увечері буде вже традиційний ярмарок та концерт, у тому числі на Bundesplatz у Берні, тобто на центральній площі адміністративної столиці Швейцарії. Де будуть виступати не лише вже давно сформовані та ті, що прожили в Україні все своє життя дорослі, але, що є особливо цінним, наші діти та молодь, які зберігають та представляють нашу культуру за кордоном. Їх виступ відбуватиметься 💯 по-швейцарськи, тобто щонайменше трьома мовами, якими вони вже вільно володіють: українською 🇺🇦, німецькою 🇨🇭🇩🇪, французькою 🇨🇭🇫🇷. Англійська тут просто як неминучий додаток, її окремо навіть особливо не рахують 🤦.
Зараз, через 4 роки перебування у Швейцарії, я відчуваю неймовірну гордість і за наших дітей, і за їхніх батьків. Які чудово пройшли, а іноді навіть, без перебільшення, "продерлися скрізь" цей непростий час і шлях вимушеного переселення, біженства, розгубленості й постійної невизначеності, непростої мовної і трудової інтеграції та, для деяких, вже імміграції.
Попереду ще багато усього... різного. Насамперед, нових цілей і викликів. Таке вже наше життя і нова реальність, від якої нікуди не втечеш та не сховаєшся. На жаль, ми не можемо все контролювати та сильно впливати на те, що відбувається. До того ж, це дуже непросто: жити й працювати в одній країні, а серцем лишатися в іншій. Але ми можемо залишатися людьми, не пасувати перед неминучими проблемами і труднощами та підтримувати одне одного і тих, хто цього потребує. І це не просто гарні слова з нагоди визначної дати, це вже багато років наша нова щоденна реальність. Подивіться на наших дітей, на їхні щасливі очі та відкриті усміхнені обличчя та вірте: все буде добре ☀️👌. Навіть якщо все зараз йде не зовсім так і не так легко і швидко, як ми це собі уявляли..P.S. Чарівні дівчата з гурту "Мрія", школа @KalynaRouge у м. Фрібург та її незмінна рушійна сила та невтомна президентка Aljona Andreeva - дякую за позитив, емоції, роботу з нашими дітьми, нетворкінг, смак та тепло людського спілкування, яке ви вже багато років нам усім даруєте ❤️.
Сьогодні перед початком святкового концерту в одному невеликому містечку крутили багато надихаючих і зігріваючих відео про успіхи та непросту, але успішну інтеграцію наших жінок, дітей, молоді у Швейцарії. Меседжі дуже чіткі та прості: Труднощі - це неминуче і нормально. Просити поради, просити про допомогу і, неминуче, починати все з нуля у новій країні, навіть коли тобі вже за 40 - це не просто, але, за даних обставин, нормально. Емоційні качелі при вимушеній міграції - це теж нормально. І дуже нам знайомо). Рецепти? Працювати, вчити мови, не боятися змін, не надто сильно психувати), якщо/коли здається, що все марно або надто складно🧘♀️, спілкуватися із новими людьми, не здаватися та оце, найскладніше та, мабуть, моє улюблене: Іноді треба зробити кілька кроків назад, щоб зробити новий крок уперед.І усе таки буде добре, вірте ☀️














