Мрію колись повернутися додому. До Свого Мирного міста Білого Лева. Вірю. БУДЕ...
Проїхатися трамвайчиком #2 аж до самої Пасічної, до університетського гуртожитка. Із Пікардійцями у вухах. Зайти до корпусу хлопців-фізиків. Які ж там були дискотеки. Канапки зі шпротами. Домашня піца з тертими плавленими і ковбасним сирками з цибулею та копейською морквою (мій рецепт та, звісно, виконання) та рафаелло на вівсянці з какао, чорнословом та горіхами у кокосовій стружці по-українськи.
Голодне студентство так налітало, що мені тодішній хлопець з трудом відвойовував для мене 1 кульку, щоб хоч спробувати, що вийшло 😁. А екватор.. До речі, в міжнародників теж було незле. Особливо той самий запальний екватор. Но просто дела сердечные...
Ах, эти физики. Чертовски умны, с прекрасным чувством юмора и обаятельны, как французы). Многие из них теперь возглавляют известные ИТ компании во Львове. Пожелаем им всем успехов, процветания и, главное, просто выживания в это непростое военное время.
Причём, часто или совершенно бесплатно, или за совсем смешные деньги. А вы что думали??
Швейцарія - це дуже сувора нація. Це вам не розслаблені італійці чи ловеласи-французи, які завжди шерше ля фам та з вином у кишені). Тут шалена конкуренція, і люди сумлінно працюють з 6 ранку до 10 вечора. У вихідні до 8-9 😃.
Це щось таке, як мужики з Урала чи Алтая. Такі собі Уральские пельмени, з аналогічним почуттям гумору та можливо лише трохи стриманіші і не обіймаються так часто.
Хоча... наш сусід Ельмар цілувався-обіймався з моїм молодшим сином вже десь через 2 тижні після того, як ми тут оселилися. Святі люди ці швейцарці, кажу ж вже вкотре. Не вірять)
Про екстремальні види спорту тут взагалі треба говорити окремо. І довго. Але я зазвичай не говорю багато. Хіба вже просять). Тому так коротенько...
екстрімлять по-трохи тут всі. Включаючи котиків і песиків. З господарями на човнах, сапах, байдарках, катамаранах, яхтах, велокорзинах, в барах, кафе,
кондитерських і кемпінгах. Навіть у поїздах.
Щоправда, трохи стриманіше, ніж в Італії. Там в Мілані в метро інваліди на електровізках з екзотичними папугами їздити полюбляють. Іноді в жіночих сукнях з макіяжем. Чоловіки. Тут такого поки що не спостерігала. Бог милував).
Але хочу попередити наших чоловіків. Якщо покладете око на швейцарку... білу, чорну, шоколадну, кремову), готуйтеся до побачень в горах-норах, на велосипедах, треках, сплавах, озерах, скелодромах, електричних
Альпійських горках, і гольф- та тенісних полях. Або на великих пляжних волейбольних. Де ви одразу опинетесь в команді струнких сильних засмаглих
мачо, які можуть легко увес(з)ти вашу спортивну кохану безпосередньо під час гри та в протилежному від вас напрямку 🤧. Набувайте пристойної спортивної форми. 💪🦾🤺⛹️♂️🏋️♂️🚵♂️🤾♂️🧘♂️. Спробуйте потанцювати запальні танці. До речі, шикарний антистрес).
Позбувайтеся живота, зайвих кг, фізичної неспроможності ходити-бігти-їздити-плавати на великі відстані. Інакше просто не наздоженете свою кохану). Не заливайтеся пивом та не смаліть свої айкоси всюду. Тут так прийнято.
До речі, так само роблять вже давно у Сибіру, недарма вираз Сибирское здоровье є з давніх-давен синонімом всіх богатирів, і тіла, і духа. Я трохи знаю, про що говорю. У мене бабуся одна з Алтайського краю.
Пережила і раскулачивание и голодомор с холодом от большевиков в 1932-33, и клеймо дочери врага народа, и голод-холод второй Мировой, и потерю любимых сестры и брата за месяц до окончания войны, и выучилась в голодном и холодном общежитии Томска на фельдшера-акушера, а потом вставала на лыжи и бежала через снежные сугробы по вызовам.
Хочу этой зимой повторить в швейцарских Альпах её подвиг. Бабушка Александра, Шурочка, жаль, что ты уже давно не с нами. Глянь на меня с высоты. Я пока ещё до Тебя, коннечно, не дотягиваю. Но я твоя кровь, и я реально стараюсь)
