Мрію колись повернутися додому. До Свого Мирного міста Білого Лева. Вірю. БУДЕ...
Проїхатися трамвайчиком #2 аж до самої Пасічної, до університетського гуртожитка. Із Пікардійцями у вухах. Зайти до корпусу хлопців-фізиків. Які ж там були дискотеки. Канапки зі шпротами. Домашня піца з тертими плавленими і ковбасним сирками з цибулею та копейською морквою (мій рецепт та, звісно, виконання) та рафаелло на вівсянці з какао, чорнословом та горіхами у кокосовій стружці по-українськи.
Голодне студентство так налітало, що мені тодішній хлопець з трудом відвойовував для мене 1 кульку, щоб хоч спробувати, що вийшло 😁. А екватор.. До речі, в міжнародників теж було незле. Особливо той самий запальний екватор. Но просто дела сердечные...
Ах, эти физики. Чертовски умны, с прекрасным чувством юмора и обаятельны, как французы). Многие из них теперь возглавляют известные ИТ компании во Львове. Пожелаем им всем успехов, процветания и, главное, просто выживания в это непростое военное время.
